|
Description:
|
У статі критично аналізується стан сучасної української науки про аудит. Зазначається, що за останні
п’ять років відбулося 310 захистів дисертацій за спеціальністю “Бухгалтерський облік, аналіз та аудит”,
з яких лише 8% були присвячені виключно аудиторській тематиці, у тому числі лише 3% – на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Аналізуючи оголошену тематику наукових розвідок,
автор звертає увагу на те, що науковці досліджують питання, які, так би мовити, перебувають на слуху
у професійному середовищі. Переважно це питання якості аудиту та її зовнішнього та внутрішнього
контролю. На жаль, відсутні дослідження, які б розвивали насамперед методологію аудиту, його методи
та процедури, особливості аудиту із застосуванням сучасних інформаційних технологій у комп’ютерних
мережах, аудит криптовалют та трансфертного ціноутворення, методи оцінки вірогідності шахрайства.
Не можна не звернути увагу на повну відсутність наукових досліджень та пропозицій з теорії аудиту.
Складається враження, що науковці її взагалі не бачать або повністю ідентифікують з теорією контролю ще за часів СРСР. Автор констатує паралельність існування науки та практики аудиту. Водночас
не наука і навіть не практики з аудиту визначають напрями розвитку аудиторської професії; це роблять
державні регуляторні органи та міжнародні донори країни. Усе ще популярним у національних учених
залишається механічний перенос західної, так званої кращої, практики на вітчизняну професійну аудиторську діяльність. За причину вказується на технічну неможливість поєднання наукових досліджень
з практичною аудиторською діяльністю, з одного боку, та відсутність інтересу практиків аудиту до результатів наукових досліджень – з іншого. Зі сторони вчених слід констатувати типовість шаблонного
застосування міжнародних стандартів аудиту як аналога й абсолютного зразка для українських аудиторів, намагання адаптувати зміст стандартів до побутового рівня їх сприйняття, схиляння до сприйняття
аудиту просто як до однієї з форм державного ревізійного контролю.
Розглядаючи наукову роботу закладів вищої освіти, автор звертає увагу на вкрай незначну кількість
центрів, де досліджується аудит. В Україні їх практично одиниці. Розпорошення фахівців з аудиту за
різними навчальними закладами країни жодним чином не сприяє розвитку науки про аудит. На думку
автора, саме концентрація досліджень з питань теорії та практики аудиту уможливлює удосконалювання професії. Серед існуючих в України наукових центрів у статті виокремлено роботу наукової школи
аудиту Національного центру обліку та аудиту Національної академії статистики, обліку та аудит. У
статті автор формулює декілька пропозицій які, на його думку, можуть покращити взаємодію української науки та аудиторської практики. Перевага надається юридичним та організаційним рішенням задля забезпечення взаємодії науковців та практиків аудиту. The article contains a critical analysis of the current performance of Ukrainian science on audit. It is stated
that over the latest five years 310 dissertations have been defended by the specialty “Accounting, analysis and
audit”, with only 8% of them devoted by audit theme per se, of which only 3% were ones for obtaining the
doctor of economics degree. The author’s analysis of the announced themes of the scientific research made
him observe that researchers tended to explore the issues that had been “at the hearing” in the professional
circles. These issues are dominated by the quality of audit and its external and internal control. Unfortunately,
research focused on developing the methodology, methods or procedures of audit, specifics of audit performed
with use of advanced information technologies in computer networks, or the audit of crypto currency and
transfer pricing, methods for the assessment of the probability of fraud could not be found. One cannot but
notice the total absence of scientific research or recommendations on the theory of audit. It appears that
it is either invisible for researchers or associated by them with the theory of control dating from the soviet
times. The author insists on the parallel existence of the science and the practice of audit. In the meantime,
mainstream developments in the auditing profession have failed to be outlined by either science or practice,
being a subject of concern by regulatory bodies or international donors of Ukraine. National researchers have
still been prone to mechanical transfers of “best” West practices to domestic professional auditing. Its alleged
reason is technical impossibility of combining scientific research with practical auditing, on the one hand, and
lack of practical auditors’ interest to the results of scientific research, on the other. As regards researchers,
they still tend to use stereotypically international standards on auditing as an analogue or a best pattern for
Ukrainian auditors, or keep adapting the standards’ content in a simplistic manner, or inclined to view the
audit as a form of an official revision control.
When analyzing research activities of higher education institutions, the author observes that audit is a
research subject in only a very small part of them. In fact, they are not more than a couple or two in Ukraine.
The dispersal of professionals in audit across various domestic higher education institutions have no effect
for the development of science on audit. The author believes that concentration of research on theoretical
and practical issues of audit is key to the improvement of this profession. Of the research centers existing in
Ukraine, the effort by the academic school of audit at the National Center for Accounting and Audit, National
Academy of Statistics, Accounting and Audit, is highlighted. The author formulated several proposals,
which, to his opinion, are able to improve interactions of the Ukrainian science and auditing practices. The
preference is given to legal and organizational decisions allowing to set up interactions between researchers
and practitioners of audit. |