|
Description:
|
Мета статті полягає в дослідженні інституційних важелей міжнародної
конкурентоспроможності національної інноваційної системи у глобальному науковотехнологічному
просторі. Стверджується, що актуальність питання пошуку нових форм організації бізнесу, галузевої спеціалізації та модернізації економіки в цілому зростає під впливом переосмислення відносної значимості класичних факторів, що
визначають збільшення національного добробуту суспільства (а саме природніх ресурсів, динаміки чисельності населення, індустріалізації, географії, клімату, продуктивних сил, законодавства) та супроводжується абсолютизацією ролі інновацій, що визначають конкурентні переваги будь-якої країни. Стверджується, що в умовах глобального науково-технологічного простору тільки активне використання інноваційних технологій
виробництва може посилити конкурентні позиції країни на світовому ринку. Отже,
національна інноваційна система (НІС) є тим базисом, що забезпечує динамічний
розвиток країни. Визначено, що на розвиток і функціонування НІС безпосередньо впливають соціальні, політичні, культурні та міжнародні чинники, а також стартові умови країни для здійснення інноваційної діяльності, серед яких виділяють три категорії: активи, мережі та культура. До активів належить людський і фінансовий капітал, інститути, що здійснюють дослідження і розробки (ДІР), виробнича база, комунікаційна та фізична
інфраструктура, нормативно-правова база, що сприяє розвитку підприємництва, а
також бажані для працівників умови життя, які допомагають залучати і утримувати
необхідні кадри. Зв’язок між стартовими умовами формування конкурентоспроможної
НІС сприяє міждисциплінарним ініціативам, розвитку окремих галузей, зниженню ризиків
при спільному проведенні ДІР і розвитку міжнародного співробітництва, що, в свою
чергу, досягається шляхом формування ефективної інституційної системи.
Виходячи з того, що інституційні механізми інноваційної діяльності, з одного боку,
залежать від її галузевої специфіки (спеціалізація, кооперація, технології), а з іншого – від параметрів НІС та інноваційної політики держави, яка, крім іншого, визначає пріоритети економічного розвитку, інституційне середовище НІС вивчено та синтезовано з огляду блоків науково-технічної, економічної, соціальної та політичної діяльності, задіяних в інноваційному процесі, які в сукупності сприяють посиленню міжнародних конкурентних позицій НІС. Інноваційна активність багато в чому визначаються інституційною структурою країни, тому середовище НІС має як загальні, так і набуває специфічних рис залежно від співвідношення між елементами інноваційних
блоків та інститутами. Визначено інституційне забезпечення інноваційного процесу крізь призму дослідження структурних елементів інноваційних блоків, до яких віднесено: креативний блок, або блок створення знань (НДІ, венчурні компанії, бізнес-інкубатори, тощо); блок трансферу технологій (різного роду посередники, в тому числі некомерційні
фонди професійної експертизи); блок фінансування (держава, банківські кредити,
продаж інновацій, венчурне фінансування); блок виробництва (функціонуючі високотехнологічні підприємства та створення інноваційно активних підприємств в нових галузевих сферах); блок підготовки кадрів, включаючи інноваційних менеджерів
(університети, національні інженерні школи). |